КАРПАЛЬНИЙ (ТУНЕЛЬНИЙ) СИНДРОМ

Тунельний синдром або тунельна невропатія. Симптоми та лікування.

Тунельний синдром або тунельна невропатія – це захворювання, яке розвивається при здавленні або обмеженні нерва. Нервові волокна людського тіла часто проходять в досить вузьких анатомічних тунелях або просторах (також їх часто називають «каналами»), обмежених м’язами, сухожиллями, кістками.

При звуженні такого анатомічного отвору в умовах запалення або набряклості суглоба, м’язів, сухожиль відбувається компресія (здавлення) нерва. В результаті з’являються трофічні порушення в нервових волокнах, а потім чутливі і рухові розлади в області даного нерва. Дуже часто дане захворювання розвивається у людей, які тривалий час працюють за комп’ютером, і носить назву синдрому зап’ястного каналу.

Існує значна різноманітність тунельних синдромів (також можна зустріти термін «невропатія периферичного нерва»), яке визначається областями людського тіла, де можливий утиск нерва.

Найбільш часто тунельні синдроми виникають в таких місцях:

• Невропатія черепних нервів (тунельний синдром лицьового нерва, трійчастого нерва, язикоглоткового нерва);
• Невропатія нервів області шиї, плечового пояса і рук;
• Тунельний синдром пахвового нерва;
• На зап’ясті – здавлення серединного нерва;
• В області ліктя – при тривалому положенні з упором на лікті;
• Синдром сходових м’язів – уражається плечове сплетіння;
• Невропатія нервів тазового поясу і ніг;
• На стегні – придавлення зовнішнього шкірного нерва стегна (хвороба Рота);
• Синдром грушоподібного м’язу – призводить до компресії сідничного нерва;
• На гомілці і стопі – при здавленні нервів підколінної області;
• Тунельний синдром четвертого пальцевого нерва підошви.

До розвитку тунельного синдрому приводять кісткові вирости в області анатомічних каналів, травми суглобів. Сприяти розвитку тунельного синдрому можуть деякі метаболічні, ендокринні захворювання (цукровий діабет, акромегалія, гіпотиреоз), захворювання, що супроводжуються змінами в суглобах, кістковій тканині і сухожиллях (ревматоїдний артрит, ревматизм, подагра), стани, що супроводжуються гормональними змінами (вагітність), шваномми, невроми, гемангіоми, ліпоми, куріння та зайва вага.

Розвитку тунельних синдромів сприяють часто повторювані стереотипні рухи та травми. Тому поширеність тунельних синдромів спостерігається у осіб, які займаються певною діяльністю, у представників певних професій (наприклад, у людей, які набирають великі об’єми тексту на клавіатурі, в 3 рази частіше спостерігається синдром карпального каналу).

Наші повсякденні звички можуть також зробити нам медвежу послугу і зіграти роль пускових факторів у розвитку тунельних синдромів. Деякі з них:

• Багаторазово повторювані рухи, створюють статичне навантаження на одні і ті ж групи м’язів. В результаті вони гіпертрофуються (збільшуються в розмірах) і приводять до звуження каналу, де проходить периферичний нерв. Цей стан призводить до хронічної мікротравматизації нервових волокон;
• Звичка сидіти, закинувши ногу за ногу (уражаються нервові волокна в підколінної ямці);
• Здавлення зовнішньої бокової поверхні стегна тісним одягом  при сидінні в кріслі (це впливає на зовнішній шкірний нерв стегна);
• Звичка читати лежачи, спираючись на зігнуті лікті (веде до защемлення ліктьового нерва).

Симптоми тунельного синдрому

Клініка тунельних синдромів визначається кількістю і ступенем залученості нервових волокон в болючий процес. Основні прояви тунельних синдромів:

• Біль по ходу ураженого нерва. Основними характеристиками нейропатичного болю (різновид болю, обумовленого ​​ураженням нервових волокон), є його пекучий, стріляючий, ниючий характер, пов’язаний із певним становищем кінцівки і фізичним навантаженням;
• Парестезії – порушення чутливості в зоні ураженого нерва, які проявляються онімінням, поколюванням, почуттям «повзання мурашок»;
• Гіпотонія і гіпотрофія м’язів – зниження тонусу і обсягу м’язів, іннервованих пошкодженим нервом;
• Рухові розлади – м’язова слабкість (парез), обмеження рухливості ураженої кінцівки;
• Набряк і біль при пальпації проекції нерва в анатомічному футлярі, нерідко відзначається підвищення температури шкіри.

При появі перших ознак тунельного синдрому показана термінова консультація лікаря-невропатолога. Крім огляду, можуть знадобитися додаткові методи дослідження (електронейроміографія, комп’ютерна та магнітно-резонансна томографія, ультразвукове дослідження, рентгенографія кісток і суглобів).

Традиційне лікування тунельних синдромів

Стандартне лікування тунельних синдромів, яке вам запропонують у будь-якій лікарні, включає в себе безліч різних методик. При важкому, прогресуючому перебігу захворювання показано хірургічне лікування

– операція декомпресії нерва, при якій виконують розсічення м’язів і сухожиль, що здавлюють нервовий стовбур з пластикою і зміцненням анатомічного футляра. Консервативні методи включають в себе медикаментозне лікування (застосування знеболюючих, протизапальних та протинабрякових препаратів місцевої та загальної дії, міорелаксантів, судинної терапії, вітамінів групи В і засобів, що покращують нервову провідність), лікувальну фізкультуру, фізіотерапевтичні методики (електрофорез і фонофорез з лідокаїном і

гідрокортизоном, лазерна терапія та ін.).

Лікування тунельного у нашому центрі — це понад 90 % гарантії результату!

Радіальні ударні хвилі надають компл

ексний позитивний ефект на відновлювальні процеси в защемленому нерві. Протинабрякова і протизапальна дія УХТ на м’які тканини сприяє зменшенню здавлення нерва. УХТ покращує трофіку нервових волокон як безпосередньо, так і побічно – через поліпшення

кровопостачання м’язів, сухожиль і суглобів, оточуючих нерв. Це сприяє поліпшенню умов функціонування ураженого нервового стовбура і, відповідно, зменшенню термінів реабілітації і відновлення. Застосування ударно-хвильової терапії як самостійного методу лікування, так і в комплексі з іншими методами консервативної терапії дозволяє в переважній більшості випадків повністю вилікувати пацієнта від тунельного синдрому та уникнути травматичного хірургічного втручання. Курс лікування УХТ при тунельних синдромах включає 8-10 лікувальних сеансів з інтервалом 5-7 днів між процедурами. Процедури короткочасні, займають не більше 15 хвилин і добре переносяться пацієнтами. Тривалість лікування індивідуальна і залежить як від тяжкості самого захворювання, так і від супутньої патології.

Більше новин